Новоукраїнка
Як українські вчителі організовують онлайн-навчання на окупованих територіях
У Новоукраїнці Запорізької області зараз хазяйнують окупанти: встановлюють свій порядок, вводять в обіг рублі. У селі тільки один освітній заклад – Новоукраїнська гімназія. Тут навчаються діти з чотирьох населених пунктів. Загарбники змушують батьків віддавати дітей на навчання за російською програмою. Проте директорка цього освітнього закладу Тетяна Яковлева, яка вимушено евакуювалася до Львова, разом з колегами вирішила дати можливість своїм учням продовжувати здобувати українську освіту. Учителі розробили проєкт і зараз втілюють його в життя. Про це та труднощі, які виникають на шляху реалізації задуму, пані Тетяна розповіла особисто.
Перші дні війни
Я родом із Запорізької області, Пологівський район, Кам'янська територіальна громада. Працюю директоркою Новоукраїнської гімназії з 2000 року, викладаю історію України та громадянську освіту. Це єдиний навчальний заклад у нашому населеному пункті. Гімназія має три автобуси, які привозять на навчання дітей з декількох населених пунктів. Тут отримують знання діти із сіл Сміле, Червоноселівка, Гоголівка та Новоукраїнка. На кінець 2021–2022 навчального року в гімназії налічувалося 152 учні.
У перший день повномасштабного вторгнення росії в Україну, як не дивно, на уроки прийшло чимало учнів. Виявилося, що багато батьків просто не знали про початок активних бойових дій. На педраді було вирішено відправити учнів по домівках.
24 лютого з'явився наказ про організацію канікул, який неодноразово продовжували. 2 травня згідно з розпорядженням Запорізької обласної військової адміністрації на окупованих територіях Запорізької області було оголошено про закінчення навчального року.
Учителі чергували в гімназії, щоб стежити за дотриманням порядку.
Кам'янську громаду було окуповано 3 березня. Тоді завдавали ракетних ударів по цивільних об'єктах та інфраструктурі. Окупанти нагнали багато своїх військ. З 3 по 15 березня не було світла, води, газу, мобільного зв'язку та інтернету.
Виїзд з окупованої території
У нашій місцевості переважно були чеченці. Вони відбирали автівки в забезпечених людей. Ходили по будинках і брали що хотіли. Найбільше потрясіння перших днів окупації: звичайна людина у своїй країні взагалі безправна. З нею безкарно можуть зробити що завгодно: прийти в дім, забрати що подобається, позбавити життя… А потім почала йти техніка. Місто Гуляйполе зовсім поряд, і наше село Новоукраїнка опинилося близько до лінії розмежування. Тут пролягав шлях, яким до зони бойових дій доставлялася зброя, техніка, пальне, боєприпаси. Через дорогу, повз вікна мого будинку, ішли безкінечні колони ворожої техніки.
З Новоукраїнки я разом з чоловіком виїхала 10 квітня, оскільки зрозуміла, що не зможу піти на співпрацю з окупантами та викладати в гімназії за російськими програмами. Та й жити в умовах відсутності свободи теж не зможу.
Частина моїх колег також виїхала з окупованої території. Одні до Запоріжжя, інші зупинилися в західних областях України, два педагоги – у Польщі. На окупованій території залишилися дев'ять учителів.
Мародерство в школі
Російські солдати два рази зупинялися в школі. І грабували. Зараз окупанти встановили в Новоукраїнці свою владу. Перейменували захоплену територію у Куйбишівський район – так він називався в радянські часи. Призначили «голову району».
«Очільниця району» призначила вчителям, які залишилися, зустріч у гімназії, але вони не прийшли.
Новоукраїнська гімназія представникам окупантської влади сподобалася. Проте відкривати її не планують. Скоріше за все гімназію розграбовано, і від цього дуже боляче… Адже заклад мав надзвичайно високий рівень матеріально-технічного забезпечення як на сільську місцевість. У кожному класі були мультимедійні комплекси. Кожен учитель був забезпечений ноутбуком. Там були сучасні меблі, сучасний ремонт.
Окупанти шукали людину, яка погодиться з ними працювати як староста. Але на колаборацію не пішли ані нинішня староста, ані мої вчителі.
Розробка плану онлайн-уроків
Коли ми промоніторили кількість наших учнів, то були вражені. Виявилося, що близько 50 % дітей залишилися на окупованій території. Тож питання, як будуть функціонувати заклади нашої громади у 2022–2023 навчальному році, турбувало всіх – і батьків, і учнів, і вчителів.
Спочатку ми ініціювали спільну онлайн-нараду із засновником (Кам'янська селищна рада), адже в нас немає бухгалтерської автономії – бухгалтерія централізована. Розпорядник коштів – голова селищної ради. На нараді ми ухвалили рішення про організацію дистанційного навчання в Кам'янській громаді з 12 вересня. Говорили й про те, щоб учителі, які залишилися, виїздили з окупованої території. Це дасть їм змогу долучитися до дистанційної роботи, адже на тій території немає інтернету та повноцінного зв'язку. Про це ми оголосили нашим учням і їхнім батькам.
Майже всі батьки й учні зраділи, почувши, що школа планує освітній процес, бо хочуть продовжувати навчання в нашому закладі.
Я понад місяць працювала над освітньою програмою та навчальним планом, потім розподілила навантаження. Це був перший етап роботи, щоб мати змогу закласти кошти на всіх дітей і педагогів.
Другий етап – організаційний. Ми маємо досвід дистанційного навчання за часів коронавірусу. Тоді працювали у Google Classroom, користувалися матеріалами Всеукраїнської школи онлайн, освітньої платформи «Уміти». Сайт нашої школи на платформі e-Schools, де викладаються не лише інформаційні чи навчальні матеріали, але й електронні журнали, електронні щоденники, автоматично здійснюється аналіз успішності кожного учня й учениці. Ми й раніше паралельно з паперовими вели електронні журнали, онлайн-розклад у Google-календарі, Віртуальну вчительську, маємо електронні підручники та навчальні програми з предметів.
Усі діти, яких ми перевели до наступного класу, залишаються поки що учнями нашого закладу. Якщо батьки подадуть заяву про відрахування та довідку про нове місце навчання дитини, ми їх відрахуємо.
Ми приймаємо учнів зі всієї України. Якщо раніше це робилося за пропискою, то під час воєнного стану, мені здається, можемо зарахувати всіх за наявності вільних місць.
Труднощі організації дистанційного навчання
Уся оргтехніка залишилася на окупованій території. До того ж матеріальну базу пограбовано. Зараз учителі вимушені виходити на онлайн-наради через телефони, хтось зі старенького ноутбуку своєї дитини. Тому потрібно, щоб кожен учитель мав ноутбук зі всією робочою базою – уроками, матеріалами, календарним плануванням…
Інше питання – фінансово-бухгалтерське. Що робити з учителями, які залишилися на окупованій території? Вони не мають повноцінного доступу до інтернету. Оскільки вони залишилися на окупованій території, виникає питання: платити їм простій чи призупиняти договір на час воєнного стану?
Окрім цього, я вважаю, що навчатися за українською програмою школярам на окупованій території небезпечно. Загарбники спонукають батьків віддавати дітей до російських шкіл. Погрожують створенням соціальних служб, щоб притягати батьків до відповідальності за те, що вони «не сприяють повноцінному здобуттю освіти». Також у мене є інформація, що російська влада обіцяє батькам кошти, щоб вони віддавали дітей до Кам'янської школи. Але це на рівні чуток. Якщо це правда, то, можливо, для малозабезпечених сімей воно також стане певним фактором. Адже на тій території справді важко жити – там немає роботи, закінчуються заощадження. Немає свободи. Проте, я вважаю, що ми повинні дати можливість дітям навчатися за українською програмою. А далі хай вирішують батьки.
Наша основна ідея – дати відчути дітям і їхнім батькам, які залишилися в окупації, що ми їх не покинули, не залишили сам на сам з ворогом. Вони як були нашими учнями, нашими односельцями, нашими громадянами, так і залишаються нашими. Другий меседж – ми повинні дати можливість усім отримати український документ про освіту, щоб діти могли вступити до українських і європейських закладів вищої освіти.
Авторка: Євгенія Павлова
Сайт створено за підтримки Агенції медійного росту
