Попасна
Освітяни Попасної не здаються. Що відбувається зі шкільним навчанням у місті на лінії зіткнення.
Попаснянська громада на Луганщині протягом восьми років періодично піддавалася обстрілам зі сторони тимчасово окупованих територій України. Лінія зіткнення проходила всього за чотири кілометри від міста Попасна, у якому проживало близько 14 тисяч мешканців. Але за останні кілька років снаряди рвалися лише на околицях. Іноді — у деяких населених пунктах громади.
Проте все змінилося після 24 лютого. Наразі місто зруйноване, більшість мешканців виїхали в безпечніші місця, а з 8 травня Попасна опинилася під контролем російських окупантів.
Як у таких умовах навчати дітей, що змінилося для вчителів та що буде далі з освітою, розповіла начальниця відділу освіти, культури, молоді та спорту Попаснянської міської військово-цивільної адміністрації Олена Лагутіна.
З початку 2020 року обстрілів стало значно більше. Але місцеві звикли до цього: працювали магазини й транспорт, дітлахи ходили до навчальних закладів. Попасна постійно розвивалася: виділялися кошти на ремонт доріг, соціальних, освітніх і культурних закладів, будували нові дитячі майданчики та стадіони, закупляли сучасне обладнання в ліцеї.
Що відбувалося в Попасній з початком повномасштабного вторгнення
«24 лютого очільник громади зібрав керівництво на нараду. Він повідомив про те, що росія напала на Україну та по багатьох великих населених пунктах завдала ракетні удари», — згадує Олена Лагутіна.
Два дні заклади освіти ще працювали у звичайному режимі, а потім перейшли на дистанційне навчання. До 3 березня російсько-сепаратистські війська обстрілювали громаду в традиційному для попаснян режимі. Але потім вони влаштували справжнє пекло.
Загарбники почали обстрілювати житлові будинки, аптеки, заклади охорони здоров’я та освіти. Окрім того, що постійно лунали вибухи артилерійських снарядів і мінометів, кожні 10–15 хвилин місто накривали з реактивних систем залпового вогню.
Мешканці перебували в бомбосховищах, підвалах і своїх домівках. Поступово зовсім перестали працювати магазини, аптеки, заклади охорони здоров’я, освіти, соціальні установи тощо. До середини березня всі екстрені служби — швидка допомога, пожежники, рятівники, поліція, енергетики, водяники, газовики — намагалися працювати. Але вони постійно потрапляли під обстріли, техніка виходила з ладу.
Поки вдавалося відновлювати постачання води, газу та світла — це робили. Але вже через кілька годин загарбники знов руйнували те, що вдалося полагодити. Влада закликала всіх евакуюватися та намагалася щоденно вивозити мешканців поїздами, аж поки загарбники не пошкодили колію. Також мешканців громади евакуювали автобусами. Але після того, як один такий автобус росіяни розстріляли з гранатомета, а водія іншого взяли в полон, евакуацію припинили.
Як це — навчати дітей, коли місто постійно обстрілюють
Директори закладів освіти, як і всі інші, не мали права змушувати співробітників ризикувати життям і виходити на роботу. Коли на початку березня почалися інтенсивні обстріли, дистанційне навчання припинили.
Однак керівники ліцеїв і дитячих садочків щодня самі приходили на роботу, оглядали пошкодження та стежили, щоб не було мародерства. У Попаснянській громаді було вісім навчальних закладів. Зараз усі вони зруйновані.
Якийсь час учителям ліцею № 1 навіть вдавалося проводити навчання в бомбосховищі закладу. Але коли постійно тремтять стіни від вибухів і зникає світло, надовго не вистачає нервів ані в дітлахів, ані у вчителів.
«Тоді директорка ліцею № 1 разом із сином, який був там учителем, записалася до лав ЗСУ та пішла боронити країну», — розповідає Олена.
Освітяни покидали Попасну, щоб зберегти життя собі та близьким. Наприкінці березня місто залишилося повністю без світла, води, газу, мобільного та Інтернет-зв’язку. Тоді виїхала в безпечне місце й Олена — її вивезли сусіди на автівці. Будівлі закладів, техніку та документи знищили ворожі снаряди. Але щось усе ж таки вдалося врятувати.
Як організували роботу освітян в евакуації
Через те, що освітянська бухгалтерія громади не була централізована, у деяких закладах виникли проблеми з виплатою зарплати. Довелося відновлювати знищені документи та електронні ключі. Ускладнювало процедуру те, що реєстрацію необхідно було проходити керівнику разом з бухгалтером. Оскільки всі роз'їхалися по різних населених пунктах, втрачався час на оформлення необхідної документації. Але протягом місяця усе ж таки це вдалося зробити.
«У квітні керівникам закладів освіти вдалося розшукати та встановити зв’язок майже з усім педагогічним колективом й учнями. Але з деякими, на жаль, досі його нема. І таких близько 7 %. Хтось ще залишається в громаді, де немає Інтернету та телефонного зв’язку. Когось загарбники вивезли на тимчасово окуповані території».
Олена розповідає, що до травня майже у всіх класах вдалося налагодити дистанційне навчання. Усі учні отримають відповідні дипломи про закінчення навчання — про це вчителі повідомили їхніх батьків.
Але що буде далі з відділом освіти, культури, молоді та спорту Попаснянської міської військово-цивільної адміністрації — не відомо. Місто повністю знищене. Мешканці роз’їхалися, хтось за кордоном. Поки що немає чіткого розуміння, як складеться доля освітян Попаснянської громади в наступному навчальному році, але вони не здаються і вірять, що попри все обов'язково повернуться і відбудують свою громаду, свою освіту і своє життя.
Автор: Ярослав Нестеренко
Усі фото з місцевих груп у Facebook та джерел міста Попасна
Сайт створено за підтримки Агенції медійного росту
