Каноничі
Запрограмовані на перемогу: велика душа маленького дитсадка з Каноничів
Волонтер – це мультизаняття, бо в цьому непростому й неромантичному статусі, узятому добровільно, обмежень за професійним фахом нема. Вимушеними волонтерами стали тисячі українців. Вимушеними, бо 24 лютого 2022 року російський окупант цинічно вдерся в Україну, нехтуючи всіма можливими правилами війни й політики. До оборони стали в тому числі й педагоги.
Зупинилося навчання, але запрацювали волонтерські хаби, цехи й центри допомоги в освітніх закладах. Не виняток і Вараський район: Каноницька громада всією освітньою галуззю швидко самоорганізувалася. І не тільки школи, а й навіть дитсадки. Волонтерським хабом-кухнею став і садочок «Сонечко» у Каноничах, яким керує Наталія Сакова.
Нині в закладі вже стартував навчально-виховний процес, але й роботу на оборону не покинули. Колектив закладу розказав, з чого починалося їхнє волонтерство, чого досягли й що планують надалі.
Солодке життя солдатам – ідея спонтанна
На порозі мене зустріла Наталія Сакова, директорка дитсадка «Сонечко» Каноницької громади. У закладі сьогодні майже 160 вихованців. З ними та всім господарством справляються тринадцятеро працівників. У кімнатах господарювали жінки – мили, підфарбовували стіни, техпрацівник з шурупокрутом на драбині, але це, до слова, у той день не єдиний чоловік у дитсадку. Загалом територія обслуговування – більше ніж півтораста квадратів приміщень.
- Наталіє Валеріївно, розкажіть, як починався ваш волонтерський цех-хаб?
Ідея виникла навесні. Ми довго думали, як можемо підтримати армію. Коли йде війна, у нас байдужих людей немає. Ми подумали і вирішили відкрити пекарський цех. Отже, рішення ухвалили – і до роботи: зібрали нараду, проговорили всі питання, створили маленький фінансовий фонд. Призначили відповідальну людину – нашу виховательку Інну Андріївну. Почали вести книгу, де були чітко записані наші доходи й видатки на випічку. Вийшли з цією пропозицією до голови територіальної громади. А він нас підтримує у будь-якій добрій ініціативі, тож ми погодили питання створення цеху й розпочали діяльність.
Спочатку робили випічку власними силами. А потім, коли почали звітувати про зроблену роботу, і громада підтягнулася – люди стали допомагати продуктами та фінансово. Ми налагодили контакти з волонтерами нашої громади та району. Хлопці возили випічку на передову і в ті точки, де люди дійсно її потребують. Ми хотіли зробити їм маленьке солодке свято – перенести тепло дому в бліндажі.
За словами пані Наталії, у перші дні на кухні садочка, окрім обладнання, не було нічого. Проте досить швидко жінки-волонтерки «обжилися», а люди з громади почали нести продукти. Майже пів року в ролі кондитерок працювало близько десяти жінок. Якщо спочатку робили по п’ять-шість ящиків печива, то, коли набрали розгону, за один день вдавалося приготувати навіть по сімнадцять-двадцять ящиків різної випічки.
- Наталіє Валеріївно, а в такій команді вистачало приладдя, плит, духовок?
Наше обладнання і справді потребує оновлення, але, коли буде перемога, – воно все владнається. На цьому ми не зосереджували увагу. Ми дали клич, і люди громади принесли ще дві духовки. Ми їх підключили в пральній і медичному кабінеті. Ще одну принесла моя працівниця. Ми старалися і працювали цілоденно.
Недочитана казка
Лариса Волочнюк, вихователька й методистка, у хустині і в рукавицях, з відром і ганчіркою, прибирала дитячу спальню. Я поцікавилася її роботою в ці місяці.
- Пані Ларисо, як проходить ваш волонтерський день на кухні дитсадка?
Уранці збираємося і вирішуємо, що робимо, хто за які процеси береться. Кожна з нас підібрала рецепти під себе – такі, щоб у кожному була родзинка. Хотілося, щоб наші військові, отримавши посилочку, пораділи й потішилися. Тому робили і прикраси, і яскраві кольори – для настрою і позитиву солдатів. Отак кожна робила собі тісто й готувала – нами ніхто не керував. Така була злагоджена робота.
- У вас особисто які емоції були 24 лютого?
Ви знаєте, те 24 лютого вже зарубано в пам'яті навік. Уранці директорка дзвонить і каже, що воєнний стан увели, діток приймати не будемо, але працюємо. На роботі у всіх було відчуття, що це вже кінець, руки опускалися, усі шоковані були. Панічно питали одна одну: чим тут допомогти? Казали керівниці, що все зробимо. Хоч на блокпост, хоч до оборони!
Пані Лариса показує дитячу книжечку, що й досі лежить у дитячій спальні на ліжечку, – «Українські народні казки». Ще 23 лютого вона читала дітям казку в тиху годину. А дітки, за звичкою, щоразу питали, яка ж казка буде завтра? І досі ця книжечка розгорнута, лежить із закладкою на недочитаній казці 23 лютого 2022 року.
Хист до кондитерки згодився для війни
Лідія Рижа, помічниця вихователя, також розказала про емоції цих місяців. На неї вказали колеги не випадково – жінка має хист до кондитерки з дитинства. Скромна й небагатослівна, вона загорілася, коли розказувала про свою роботу на волонтерській кухні.
- Пані Лідіє, а нащо було всяко виробляти марципани, прикраси на випічці, воно ж і так смачне, домашнє?
Я хочу в усьому бачити красу, мені це приємно робити. Коли печу щось барвисте й особливе, це дуже тішить. Кладу цукати, мак, згущене молоко, роблю незвичні форми, щоб оригінально було. Я радію плодам своєї праці і надіюся, що і військові, які смакують нашу випічку, теж тішаться.
У Лідії Андріївни чоловік від 11 березня у ЗСУ, мобілізований. Дружині він радив: солодощі дуже потрібні на передових позиціях, там, де скрутно. От і знаходили господині таких перевізників-волонтерів, які їхали в найгарячіші точки, до військових і цивільних, – їм і віддавали свої солодкі вантажі.
Галина Рижа, медична сестра, разом з іншими і випікала, і упорядковувала приміщення садочка.
- Пані Галино, чи змогли ви і ваші колеги переключитися з війни на роботу?
В усіх спочатку була паніка, стрес, шок. Як стали випікати, переключилися думки на те, що наша допомога важлива. Випічка потрапляла до наших земляків у бойові частини. Переважно на донецькому напрямку. Вантажі їхали великі. Я спілкувалася зі своїм однокласником, у його частину й відправили смаколики. Він подякував від імені всіх солдатів.
Чимало односельців, за словами працівниць закладу, просто приносили кошти в пожертву зі словами: «Ми не знаємо, що вам треба, але от гроші, купите те, що потрібно». Навіть люди з інших сіл долучилися до пожертв на волонтерський цех. За ці кошти господині закупляли борошно й цукор, різні дрібниці для випічки.
Перший тиждень життя просто випав
Марію Волочнюк, бухгалтерку, машиністку з прання та ремонту білизни, я застала за прибиранням кухні й мийки.
- Пані Маріє, а ви теж були учасницею волонтерського цеху? Як реагувала сім’я на вашу роботу?
Так, ми всі брали участь у цьому волонтерському цеху. Адже в кожного свій фронт. Наш – допомога. Ми мали готувати, відправляти посилки, ми всім займалися.
- Ваші відчуття в тій волонтерській роботі? Чи знали, куди їдуть ваші солодощі?
Завершальний день у виховательок-волонтерок був пам'ятним – додому йшли піднесено, радісно й гордо, що змогли себе знайти на барикадах непрошеної війни. З Божим благословенням, гарячими серцями й щирими молитвами ці трудівниці змінили фартухи кухні на рукавиці майстринь для ремонту рідних приміщень.
Переживали за хлопців усі. Хотіли підсолодити їм настрій. Адже домашня випічка – це відчуття спокою, наче ти вдома. Наші солодощі їхали в різні точки бойових дій. Волонтери доправляли випічку не тільки солдатам, а і звичайним людям, до яких не могла дійти інша допомога. Для них пакували продуктові набори.
Коли було вирішено зупинити волонтерський цех і почати ремонт-підготовку до навчального року, в останні дні на кухні хтось з жінок сказав: «А зважмо, скільки ж за день ми робимо?» Тоді вже й колеги приєдналися, тож цікавих підбити підсумки не бракувало. Отже, весь солодкий здобний вантаж пропустили через вагу – сорок п’ять кілограмів!
Випічку замінили на ремонт… тимчасово
Разом з Наталією Саковою пройшли доглянутим подвір'ям до підвалу, де будівельники облаштовували укриття для малечі. Розпитую:
- Наталіє Валеріївно, колективу потрібно було підготувати заклад до навчального року. Ремонти і випічка – як поєднували роботу?
- Ще навесні, щойно ми почали випікати і цей процес закрутився, керівники повідомили, що потрібно підготувати заклад до навчання з вересня. Ішлося про те, якщо все буде добре, у нас з першого вересня має початися навчання для дошкільнят і початкових класів. Ми поєднували і ремонт, і пекарський цех. Але терміни підтискали, тому були змушені на певний час пекарський цех закрити й зайнятися ремонтом.
Для блоку початкових класів ми повністю оновили класну кімнату. Також оновили спальну кімнату й приймальню. Дітки нині матимуть окремий вхід у початкові класи й зможуть спокійно навчатися. Фінансування виділялося на ремонти – це більше ніж 50 тисяч гривень станом на сьогодні. Але, звичайно, роботи тривають. Надіюся, кошти ще будуть. Ті кошти ми використали – зробили повністю ремонти там, де є потреби.
- Чи готовий волонтерський цех відновити роботу? Натхнення ще не зникло?
Звичайно, готові! Усе це, що робиться тут, – і ремонт, і пекарський цех – усе силами працівників нашого «Сонечка». Усі активні, усі долучені, стараються. Немає таких, щоб халтурили або не працювали. Нам подобається те, що зроблено своїми руками. І самим приємно дивитися, що ось ми можемо, старалися, у нас усе виходить. Вийшло спекти сотні кілограмів печива – вийде й перемогти усякого окупанта! Бо ми і є Україна!
Авторка: Людмила Босик
Сайт створено за підтримки Агенції медійного росту
