Чернігів
Школи під час війни: як у Чернігові готувалися до нового навчального року.
Коли 24 лютого 2022 року всю Україну розбудили сирени, до багатьох шкіл Чернігова прийшли не тільки учні. Туди масово прибули люди різного віку, щоб сховатися від російських обстрілів у тамтешніх укриттях.
Потім почалися артобстріли та бомбардування міста з літаків. І поки після чергового «прильоту» директорка Наталія Малець змітала скло в коридорах своєї школи, її колега Лариса Лесун в іншому кінці міста шукала волонтерів, щоб евакуювати з укриття родину з маленькими дітьми. Приблизно таким були зайняті й інші освітяни на чолі зі своїм керівником – начальником управління освіти Чернігівської міської ради Василем Білогурою.
Через війну Чернігів у березні зазнав сильних руйнувань. З 34 шкіл російські снаряди не поцілили лише в сім. Два заклади зруйновані вщент і відновленню не підлягають, 25 – зазнали пошкоджень. Ремонт «уцілілих» оцінюють на суму понад 200 млн грн. Попри всі складнощі Василь Білогура запевняє: освітній процес у місті розпочнеться вчасно.
Як освітяни жили в блокадному Чернігові, як об’єдналися з громадою та благодійниками, щоб відновити зруйноване росіянами майно, і головне – яким буде освітній процес в умовах війни в місті, яке всього за кілька десятків кілометрів від кордону з білоруссю? Про все це в репортажі.
Директорка школи Лариса Лесун та її заступниця з господарської роботи Тетяна Середа.
58 днів у шкільному підвалі
Попри тривожний ранок 24 лютого директорка чернігівської школи Лариса Лесун приїхала на роботу. Ще не було офіційних розпоряджень від влади. Але керівниця закладу вирішила, що має бути тут.
«Ми зібралися з моїми заступницями – Лідією Брикою та Тетяною Середою, охоронницею та іншими техпрацівниками. Решті вчителів я написала, що на роботу можна не приходити», – розпочинає розмову Лариса Володимирівна.
Уже після обіду до школи почали масово бігти мешканці навколишніх багатоповерхівок: літні чоловіки та жінки, люди з інвалідністю, мами з дітьми тощо. І трьом педагогиням довелося швидко розв'язувати безліч нових завдань: приймати та селити людей, нести до укриття гімнастичні мати, столи, облаштовувати місця для ночівлі, реєструвати. Залишити школу та людей на одну охоронницю директорка зі своїми заступницями не могли. Тому вирішили заночувати там. І це розтягнулося на довгих 58 днів, поки з укриття не виїхав останній «гість» наприкінці квітня.
У цьому укритті під час активних бойових дій біля Чернігова жили люди. Зараз приміщення готове приймати учнів під час повітряних тривог.
«Ремонт у підвальному приміщенні ми почали за рік до вторгнення, – говорить Тетяна Середа і проводить екскурсію укриттям, де ще кілька місяців тому жили чернігівці. – Звісно, тоді не знали, що тут люди ховатимуться від війни. Тож на початок вторгнення наш підвал був комфортним, з водою, туалетами та свіжо пофарбованими стінами».
Спочатку працівниці школи самостійно дбали і про безпеку, і про порядок у закладі. Згодом чергування біля дверей узяли на себе військові тероборони.
«Снаряди розривалися десь поруч. Від гулу літаків тремтіли стіни. Але ми опановували себе, «одягали» усмішку, заходили в укриття й заспокоювали людей», – говорить пані Лесун.
Пошкоджень школа зазнала на початку березня, коли росіяни бомбили підприємства та інші об’єкти неподалік. Тоді вибуховою хвилею в навчальному закладі вибило 12 старих і пошкодило 5 металопластикових вікон, уламки посікли дах.
Згодом у Чернігові зникло світло та вода. Для технічних потреб її набирали у водостоках, а питну привозили чоловіки-вчителі. У дворі спорудили туалет. Завдяки технічним працівникам навіть у такі складні часи вдавалося підтримувати елементарну чистоту та гігієну.
Педагогині координували людей, які хотіли евакуюватися, з волонтерами. Шукали потрібні ліки, засоби гігієни, харчові продукти. А коли в сусідньому мікрорайоні росіяни поцілили в житловий гуртожиток, то прихистили містян, які залишилися без даху над головою.
Заступниця директорки з господарської роботи Тетяна Середа показує готовність укриття до нового навчального року.
Такі історії є в кожній школі Чернігова. Освітяни волонтерили, організовували харчування цивільних і військових, розвозили потрібні речі. А на базі шкіл утворили пункти, де кожен міг знайти прихисток, їжу, ліки і найнеобхідніше для життя.
Ми зробили все для безпеки дітей. Але закрити небо від російських ракет не можемо
«Шрами» на стінах від російських снарядів. Металопластикові вікна встояли, скло пробите не наскрізь.
Пошкодження в школі пані Лесун були не такими масштабними, як в інших навчальних закладах. Але ж надихає, як вони зробили ремонт.
«Кілька років тому в одній зі шкіл міста міняли дерев’яні вікна на пластикові. Колеги пропонували забрати їх усім охочим. Таких не було. Тільки моя заступниця Тетяна Середа погодилася. Ці старі вікна лежали в нас у підвалі, уже й заважати стали. А після того, як у школі від вибухів повилітали старі дерев’яні рами, ці «запаси» знадобилися. Тож ми жодної копійки в бюджеті на заміну старих вікон не взяли», – говорить директорка закладу.
Старі дерев’яні вікна пошкодило вибуховою хвилею. Працівники школи самостійно вставили дерев’яні рами, що лежали в «запасах» у підвалі.
Зараз школа готується зустріти дітей. Цього року їх буде на 50 учнів менше, ніж торік. Із 48 класів 20 вирішили навчатися дистанційно, деякі школярі виходитимуть на зв’язок з-за кордону. Для тих, хто ходитиме до школи, буде працювати група продовженого дня, але за скороченим графіком.
Школа готова зустріти учнів 1 вересня..
«Ми зробили все, щоб дітям було безпечно й зручно в школі. Єдине – ми не можемо закрити небо від клятих ракет», – резюмує Лариса Володимирівна.
Точний час бомбардування «запам’ятав» годинник у класі
У цю школу попали чотири російські снаряди: два впали на подвір’ї, а два поцілили в дах.
Школа Наталії Малець вважається однією з найбільш постраждалих у місті. 6 березня чотири російські артснаряди впали на подвір’я та дах. Уламками вибило 126 вікон, наскрізь пробило дах над спортивною залою, шифер над основною частиною будівлі теж пошкоджено. Знищена частина меблів, оргтехніки, частково – система опалення. За попередніми даними, ремонт школи коштуватиме понад 11 млн грн.
Так усе виглядало на ранок після «прильотів».
«На стіні одного з класів початкової школи висів годинник. Він зупинився о 19:16. У цей момент було влучення. Тут був охоронець, колеги. Вони перекрили воду, зробили все, щоб мінімізувати руйнування. Я ту ніч провела вдома, ледь дочекалася ранку, щоб приїхати, бо тривала комендантська година», – згадує пані Наталя.
Уже наступного дня до школи привезли плівку, і вчителі разом з друзями, знайомими запнули нею вікна на першому поверсі.
Багато освітян у своїй роботі стикнулися з важким вибором. З одного боку, потрібно було залишатися з власними дітьми, родиною. А з іншого – мали відповідальність перед громадою за те, щоб уберегти школу. І часто вибір падав на бік обов’язку. 5 березня чоловік пані Наталі вивіз їхню молодшу доньку з міста. Жінка каже, що тоді вперше дозволила собі сльози, адже не знала, чи побачить доньку ще.
Батьки та вчителі демонтували склопакети 126 вікон
Коли ЗСУ відтіснили росіян від Чернігова і в місто потроху почали возити гуманітарну допомогу, школи стали центрами її видачі.
Директорка закладу Наталія Малець біля пошкодженої уламками школи.
«Я ніколи не забуду, коли вперше побачила наших учнів. За гуманітаркою прийшло майже 200 дітей: змарнілі, з синцями під очима...» – розчулено згадує пані Наталя.
Щоб розрадити дітей, на останній дзвоник для випускників на подвір’ї школи влаштували вальс, до якого діти готувалися ще до вторгнення. Цей захід пішов на користь і дітям, і вчителям, і батькам.
«Діти приходили сюди на репетиції, було видно, як з кожним днем вони оживають. Учні бачили, що вчителі з батьками розбирають завали. Ми демонтували сотні склопакетів. Прибрали всюди скло, витягнули радіатори. Забили плівкою вікна на інших поверхах. Так гуртом і навели лад», – каже директорка.
Рами від вікон і радіатори акуратно складені у дворі школи. Завали вчителі та батьки розгрібали власноруч
Щоб розпочати очне навчання, цього року в школах мають бути належним чином обладнані найпростіші укриття, де діти перебуватимуть під час повітряних тривог. Наразі в підвалі школи пані Малець тривають ремонтні роботи, також поблизу є укриття цивільного захисту.
Цього року в школі буде кілька змін. Але це все потім.
Отвір у стелі над спортивною залою. Над дахом тимчасово спорудили перекриття, щоб дощі не затікали всередину.
Наталія Малець демонструє наскрізний отвір у стіні.
Поки що 126 вікон затягнуті плівкою. Щоб розпочати повноцінний освітній процес у школі, потрібно вставити склопакети. Директорка школи вважає, що це можна зробити за 2–3 тижні.
Цей клас початкової школи постраждав чи не найбільше.
З 1 вересня очне навчання в школі не розпочнеться, бо ремонти ще не завершені. Однак Наталія Малець сподівається, що заклад повноцінно запрацює у жовтні чи листопаді. А доти всі навчатимуться онлайн.
Василь Білогура: найбільше нам не вистачає часу
В управлінні освіти кипить робота. На прийом керівника чекають учителі та інші відвідувачі. Раптом лунає сигнал повітряної тривоги, і всі слухняно спускаються до укриття. Час завмирає.
Звук сирен ніби повертає в ті дні, коли місто бомбили з усіх боків, а начальник управління освіти Чернігівської міської ради Василь Білогура координував роботу колег і робив купу незвичних йому справ.
«Робив, те, що було потрібно на той момент. Окрім своїх прямих обов’язків, якщо треба – розвантажував продукти, інші вантажі, хліб розвозив… Усяке бувало, – небагатослівно згадує керівник управління після відбою тривоги. – Освітяни не мали досвіду роботи в таких умовах. Однак вони використали всі свої організаторські навички, щоб подбати про безпеку містян і допомагати цивільним, військовим. Я вважаю, цей виклик вони прийняли достойно».
А наступний – організувати навчання й подбати про безпеку учнів у школі під час війни. Над цим зараз і працюють. За словами Василя Білогури, цього року навчання буде проходити за двома формами: очною – у школах, де це можливо і батьки цього бажають, і дистанційно. Заяви на переведення дітей на онлайн цього року написали 42 % батьків. Формат навчання інших дітей буде залежати від ситуації.
«Учнів двох зруйнованих шкіл ми перевели до інших навчальних закладів. Так само працевлаштували й педагогів. Інші 25 шкіл зазнали різних пошкоджень: від одного вибитого вікна – до великої площі уражень. Найчастіші руйнування – вікна та дахи. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб встигнути зробити якнайбільше до початку навчального року. Однак через об’єктивні причини не до всіх шкіл учні зможуть фізично піти 1 вересня», – пояснює керівник освітян.
А втім, доступ до навчання матимуть усі діти, хай і в дистанційному форматі. За словами начальника управління, систему відпрацювали ще за час пандемії коронавірусу.
«У багатьох закладах зараз триває ремонт. Ми відчуваємо підтримку колег, батьків. До фінансової допомоги долучилися спонсори, неурядові громадські організації, благодійники, міжнародні партнери, уряди країн. Ми цьому надзвичайно вдячні. Але є один ресурс, якого катастрофічно не вистачає, – час. Треба багато чого відновити, щось зробити з нуля. Ми щороку готувалися до навчального процесу, і роботи видавалося так багато. Але цього року її треба помножити на мільйон, а то й більше. Але ми впораємося», – впевнений Білогура.
Більшість учителів готові стати до роботи. Наразі в Чернігові перебуває понад 95 % освітян. Утім, за словами начальника управління, персоналу вистачає, щоб забезпечити якісне навчання.
Психологи та педагоги шкіл пройшли спеціальну підготовку щодо роботи в умовах війни. Кожен заклад має інструкції, як діяти в тій чи іншій ситуації: прописані маршрути руху дітей, алгоритми дій тощо. Також у навчальних програмах з’явилися уроки з мінної безпеки.
«Освітяни мужньо пережили час активних бойових дій у місті. Упевнений, що за нинішньої безпекової ситуації зможемо достойно відпрацювати цей навчальний рік», – резюмує Василь Білогура.
Авторка: Наталія Найдюк
Фото автора
Сайт створено за підтримки Агенції медійного росту
